Економічне відродження Німеччини і Японії.

19.02.2017

Економічне відродження Німеччини і Японії.

Пошуки концепції економічного відродження Німеччини призвели до відмови чистого економічного лібералізму, який виявлявся нездатним вирішити проблему соціальної справедливості. Запанувала ідея неолибериализма — ідея про соціальному ринковому господарстві. Провідна роль відводилася ринку як регулятора всієї господарської життя, здатному забезпечити найбільш низькі ціни при максимальній продуктивності.

Розумним визнавалося поєднання ринкової конкуренції з господарським плануванням, що запобігає можливість економічних криз і засилля монополій.

Головним архітектором господарських реформ післявоєнної ФРН став професор Людвіг Ерхард (1897-1977) — директор Управління господарства об’єднаних західних зон окупації в 1948 р. міністр народного господарства ФРН (1949-1963 рр..), заступник федерального канцлера (з 1957) і канцлер республіки в 1963-1966 рр. Плани Л. Ерхарда спиралися на грошову реформу, вільні ціни і підприємництво.

Вранці 21 червня 1948 р. рейхсмарки були оголошені недійсними. Замість них кожен житель отримав по 40 нових дойчмарок, потім до них додали ще по 20. Пенсії і заробітна плата підлягали виплаті в нових марках у співвідношенні 1:1. Половину готівки і заощаджень можна було обміняти за курсом 1:10. Тимчасово «заморожена» друга половина пізніше обмінювалася у співвідношенні 1:20. Грошові зобов’язання підприємств перераховувались також у співвідношенні 1:10. Підприємства, отримавши готівку для виплати першої зарплати, надалі повинні були існувати за рахунок збуту своєї продукції.

Через 3 дні після грошової послідувала реформа цін. Вони були відпущені на свободу. Закон про принципи господарської структури і політики цін надавав К. Ерхарду право скасувати сотні всяких розпоряджень, які регулювали економічне життя, скасувати адміністративний розподіл ресурсів і контроль над цінами. Зник «чорний ринок». Магазини наповнилися товарами. Замість пошуків продуктів люди стали піклуватися про їх виробництві. Інфляція майже не відчувалася. Ціни зросли лише на кілька відсотків, у тій же приблизно пропорції, що і заробітна плата.

Збереженню стабільності валют та уникнення гіперінфляції сприяло прийняття закону проти довільного завищення цін. Періодично публікувалися каталоги доречних цін, пристосованих до наявної купівельної спроможності споживача. На свободу підприємництва була спрямована кредитна та податкова політика. За словами Л. Ерхарда, покупець знову став «королем», що визначав обличчя ринку.

Опонентами соціального ринкового господарства виявилися профспілки, ліві партії, картелі. Л. Ерхард наполягав не на нагляді, а на заборону монополій. Основою став дрібний і середній бізнес, підприємництво у виробничій сфері. До середини 50-х років ФРН вийшла на друге місце після США за обсягом золотих запасів.

ФРН стає передовою країною Західної Європи, обганяючи в господарському відношенні своїх колишніх переможців. Країна виступила одним з головних засновників «Спільного ринку». До початку 60-х років на її частку припадало понад 60% видобутку вугілля, близько половини виробництва сталі, близько 40% експорту і 35% імпорту ЄЕС («Спільного ринку»).

Японія програла другу світову війну. Вона капітулювала 2 вересня 1945 р. і була окупована американськими військами.

Економіка країни була в стані хаосу. Випуск промислової продукції у 1945 р. становив 28,5% від рівня 1935-1937 рр. В 1948 р. у інших переможених країнах обсяг виробництва наблизився до довоєнного рівня, а в Японії він досяг тільки 52%.

Японії не була надана допомога, подібна планом Маршалла. Захід обмежився гуманітарною допомогою в розмірі 2,2 млрд. дол. Крім того, були зведені до мінімуму репарації, накладені на Японію після закінчення війни.

В Японії не проводилась приватизація. Військовий контроль, запроваджений у 1939-1941 рр. не ліквідував приватної власності, а тільки обмежив її свободу. Розміри інфляції були надзвичайними — до 1952 р. 1500 % від післявоєнного рівня. Грошова реформа 1946 р. не призупинила цей процес.

Шлях націоналізації промисловості окупаційною адміністрацією був відкинутий і здійснено так званий «зворотний курс». Подібну назву реформ було пов’язано з тим, що США не вдалося спертися на гоміньданівський Китай. Мета «зворотного курсу»: забезпечення стратегічного союзу з японської буржуазією і перетворення Японії в «майстерню Азії». Програма «зворотного курсу» була розроблена представниками американської монополії — банкірами Дж. Доджем і К. Шоупом. Реформування в роки окупації (1946-1952) піддавалися всі сторони життя: суспільний лад, державний устрій. Було реорганізовано уряд, через яке діяла окупаційна адміністрація на чолі з американським генералом Д. Макартуром (1880-1964).

Головною з реформ став розпуск дзайбацу (1947-1948 рр.), тобто холдингів, які тримали акції закритих вертикальних концернів. Були разукрупнены промислові й торгові компанії. Акції пущені у вільний продаж. Завдяки разукрупненную утворилися нові фірми. Антимонопольним законом 1947 р. були заборонені холдинги введено контроль над злиттям фірм, обмежена взаємна тримання акцій. Ці заходи закладали основи конкурентної економіки.

Земельна реформа (1947-1950 рр.) полягала у викуп державою поміщицької землі з подальшим продажем її орендарям-селянам. Розміри ділянок обмежувалися 1 га. До 1950 р. селянам перейшло 80% всієї орендної землі. В Японії сформувався прошарок вільних дрібних фермерів. Дворянство як клас перестало існувати. В Японії типовим стало приватне селянське господарство на своїй власній землі. Земельна реформа сприяла збільшенню ємності внутрішнього ринку, вивільнила значні трудові ресурси.

У 1950 р. була здійснена радикальна бюджетна реформа. Вводилися принципи суворого балансування статей бюджету і його бездефіцитності. Були припинені виплати компенсації військовим заводам за конверсію. Збитковим підприємствам не представлялися субсидії. Грошова емісія ставилася під контроль. Був прийнятий єдиний фіксований валютний курс (без оборотності ієни). Японським підприємствам і банкам дозволялося вести операції на зовнішньому ринку.

Перетворення включали структурну перебудову економіки.

Оскільки Японія, маючи великим трудовим потенціалом, виявилася ізольованою від світової економіки, довелося створити багатогалузевий комплекс всіх сучасних переробних галузей з урахуванням забезпечення експорту (заміщення імпорту).

При перебудові японської економіки був використаний досвід прямого контролю і активної ролі уряду у формуванні структури промисловості. В Японії поєднувалися механізми ринкового господарства з державною підтримкою приватного накопичення. Держава застосовувало селективні податкові та кредитні пільги, вибірковий контроль над складом конкурентів в галузях. По мірі розвитку структурної перебудови галузеві пріоритети змінювалися. У 50-ті роки в центрі перебували базові галузі: металургія, хімія, гідроенергетика, суднобудування, торговельний флот. На початку 60-х років: автомобільна промисловість, нафтопереробка і нафтохімія. В кінці 60-х років: електроніка. Структурна перебудова пройшла при надвисоких темпів — за 1955-1970 рр. середньорічний приріст ВНП перевищувала 11%, норма валового нагромадження наближалася до 35% і була найвищою з провідних капіталістичних країн.

У рамках реформи Доджа діяв повний державний контроль над всією системою зовнішньоекономічних зв’язків: розподіл по ліміту коштів на оплату імпорту у відповідності з галузевими пріоритетами; обмеження припливу іноземних капіталовкладень і заохочення імпорту технологій. Контроль держави охороняв промисловість від зовнішньої конкуренції, захищав від руйнівних валютних дефіцитів і розладу грошової системи. Контроль над зовнішньоекономічними зв’язками діяв 22 роки, його «лібералізація» тривала 10 років. Вона включала поетапне скасування обмежень на імпорт продукції конкурентоспроможних галузей. Тільки в 1971 р. була введена повна оборотність ієни.

За 30 повоєнних років Японія, бідна, з гіпертрофованою військової індустрією країна, яка перетворилася у велику економічну державу. Вона займає одне з перших місць в світі по розвитку продуктивних сил, науково-технічного потенціалу, накопиченого матеріального багатства і рівня життя населення.

Велику роль відіграли й інші реформи. Прийняття Кодексу про працю, легалізація профспілкових свобод, реформа шкільного навчання допомогли підготувати кваліфіковану робочу силу. Формувався сучасний середній клас, куди увійшли вільні підприємці, менеджери, інженерно-технічна інтелігенція, кваліфіковані робітники і службовці. Величезну роль зіграло розвиток виробництва, розрахованого на масове споживання.

«Японське економічне диво» дозволило країні до 70-м рокам вийти на друге місце в світі. Японська економіка подолала нафтова криза і перейшла на помірні темпи зростання — на рівні 4-5% на рік. У 1988 р. ВНП на душу населення Японії перевищив відповідний американський показник, за 1990 р. її приріст становив 5-6% проти 0,9% США.

Японія — приклад проведення гнучкої державної політики, поступово смягчающейся і перейшла в 80-е роки до «дерегулювання».

Короткий опис статті: економіка німеччини 2015 Економічне відродження Німеччини і Японії.

Джерело: Економічне відродження Німеччини і Японії.

Також ви можете прочитати